Шановні студенти!
Ми продовжуємо вивчати психологічні особливості юнацького віку.
Особливості спілкування юнаків і дівчат. Вибір професії.
(заняття 21-22, другий тиждень карантину)
(заняття 21-22, другий тиждень карантину)
Мета: засвоїти специфіку психічного розвитку і становлення особистості у юнацькому віці. Проаналізувати основні закономірності вікового періоду.
План виконання завдання
Завдання виконуємо письмово в зошиті з психології для дистанційного навчання.
I. Опрацюйте тему за планом, використовуючи інтернет-джерела:
1. Особливості інтелектуальної діяльності в ранній юності.
2. Професійне самовизначення в ранній юності.
3. Особливості дружби і кохання в юнацькому віці.
4. Проблема сенсу життя у ранній юності.
Інтернет-джерела:
II.
2.1 Порівняйте вікові особливості розвитку підлітків та юнаків. Заповніть таблицю у зошитах з психології для дистанційного навчання.
Критерії
|
Підлітковий вік
|
Ранній юнацький вік
|
| Соціальна ситуація розвитку | ||
| Провідна діяльність | ||
| Основні новоутворення | ||
| Вікова криза |
2.2 Оберіть із журналів, художньої літератури, відео матеріалів приклади переживання проблем юності. Поясніть їх сутність, виходячи із вікових особливостей розвитку юнака. Складіть психологічний портрет сучасного юнака.
III. Ознайомтесь зі статтею за посиланням та дайте коротку відповідь у коментарях. Чому ми дозволяємо іншим порушувати власні «особисті кордони?».
Питання пишіть у коментарях!
Ми дозволяємо іншим порушувати власні "особисті кордони", бо боїмося втратити прихильність близьких, рідних, товаришів по службі, начальства. Людина, що дозволяє порушувати власні кордони, дає можливість оточуючим маніпулювати собою. Ця проблема формується ще в дитинстві, діти повинні зрозуміти, що в житті існують обмеження. Але інколи діти не відчувають себе окремою особистістю, і через це у дорослому віці страждають.
ВідповістиВидалитиСудження, що я повинен робити все, що від мене хочуть інші є неправильним. Такі люди виконують бажання на шкоду власним інтересам.
Дехто вважає, що її потреби не так вже й важливі. Така людина ставить щось або когось вище власних інтересів, відмовляється від особистих потреб.
Твердження, що інші відмовляться виконувати мої прохання, губить людину. Деякі люди з дитинства винесли уявлення, що пряме вираження бажань негідно або егоїстично. В результаті вони не вміють просити допомоги навіть у тих випадках, коли це дійсно необхідно.
Та є багато інших суджень через які порушуються кордони. Звісно, це потрібно виправляти.
Межі безпосередньо пов'язані з особистими цінностями, тому необхідно визначити, що для вас більш, а що менш цінне; ніж ви готові жертвувати, а чим ні.
👍Молодець
ВідповістиВидалитиМи боїмося втратити близьких, втратити з ними добрі стосунки . Деякі навіть роблять те, що зовсім їм нетреба, але вони не хочуть з кимось посваритися і втратити контакт
ВідповістиВидалитиА яким чином, на Вашу думку людина може захистити "особисті кордони"?
ВидалитиНа мою думку межі не передаються у спадок, їх треба формувати.
ВідповістиВидалитиДля цього з дитинства кожному з нас треба засвоїти, що в житті існують обмеження. Процес формування кордонів триває все життя, однак саме в дитинстві закладається їх фундамент, коли формується характер дитини.
Потреба в значних взаєминах – це одна з основних життєвих потреб людини, то сказати «ні» стає можливим тільки після усвідомлення того факту, що той, з ким ти багато років прожив без особистих кордонів у відносинах, не є єдиним на землі джерелом любові і прийняття. Людина боїться встановити кордон, помилково вважаючи, що в її житті не залишиться любові.
Дякую за думку.
ВидалитиОсобистісні кордони не притаманні нам від народження - вони формуються з плином життя. Фундамент особистої території закладається батьками в глибокому дитинстві. Як правило, більша частина батьків в дитинстві не відокремлюють своє чадо від себе, не дозволяючи йому відчути себе індивідуальним людиною. Таки чином вони намагаються багато в чому захистити своїх дітей від помилок, неправильних вчинків, намагаючись виховати хорошим і правильним людиною, при цьому нав'язуючи власну думку.
ВідповістиВидалитиДорослішаючи, у людини з'являються деякі власні кордони - бажання, особисте життя, цілі. Але, щоб не засмучувати своїх батьків, вони йдуть наперекір особистим бажанням і надходять так, як радять батьки. Таким чином людина, здавалося б, виконує свій обов'язок перед матір'ю і батьком в подяку за виховання і все, що вони йому дали. Але він не зможе себе реалізувати, тому що не має особистих кордонів і не сміє прислухатися до покликом серця.
Звичайно, батьки роблять це не спеціально - вони намагаються нав'язати свої погляди на правильну спеціальність, роботу, стиль в одязі та інше, вважаючи, що саме так буде правильно, тому що так би хотілося їм самим. А діти просто не можуть відмовити, боячись, що вони втратять любов рідних людей.
Особисті кордони - це психічне сприйняття себе, яке дозволяє зберігати свою цілісність. Якщо ваші кордони порушуються - ви відчуваєте порушення своєї цілісності. Якщо порушуєте чужі кордони - то ви починаєте захоплювати чужу територію. Якщо ми не вміємо зберігати свої кордони ні всередині, ні зовні - ми стаємо уразливими. Кордони встановити непросто, це велика робота над самим собою, над своїми думками, вчинками. Наші кордони залежать від наших цінностей, від того, що для нас важливо, і від чого ми готові відмовитися. Установка кордонів - заняття досить пізнавальне, а точніше - самопізнавальне. Порушення особистих кордонів неминуче закінчується конфліктом. Воно схоже закладанню бомби уповільненої дії, яка обов'язково вибухне, якщо ви дозволяєте людині зайти надто далеко. Людина, що дозволяє порушувати власні кордони, дає можливість оточуючим маніпулювати собою. Нечітке усвідомлення власних кордонів призводить до того, що людина не може зрозуміти, що входить в її обов'язки, а що - ні, де починається і де закінчується її відповідальність. Визначення меж - це визначення свого місця в житті, своїх переконань, потреб, інтересів, мотивів і цілей.
ВідповістиВидалитиДякую за думку
ВидалитиНа мою думку, ми дозволяємо порушувати свої власні кордони через те, що не хочемо образити певну людину або погіршити стосунки з нею. Але всьому є межа. Хто як не батьки допоможуть дитині встановити свої кордони? Я важаю, що саме батьки повинні дати зрозуміти дитині, що якщо почнуть порушувати твої "межі комфорту", то згодом буде важко адаптуватись у нашому жорстокому світі. У сьогоденні - кожен думає тільки про себе. Тому й важливо навчитись сказати "ні" , якщо порушують ваші кордони.
ВідповістиВидалитиЗрозуміла Вас дякю.
ВидалитиЧастіше за все ми не до кінця розуміємо де знаходиться ці особистісні кордони і таким чином дозволяємо людям заходити занадто далеко і вони до цього звикають,і після того як ми відчуваємо що все зайшло занадто далеко тільки починаємо розуміти де саме ж знаходиться наші ОСОБИСТІ кордони. Після цього ж ми або говоримо НІ або продовжуємо терпіти,щоб не образити людину,не думаючи про себе і про наслідки такого спілкування. У кожного з нас були/є люди які порушували наші кордони (батьки,друзі,кохані люди) і найголовніше завчасно сказати НІ,а не боятися втратити зв'язок чи образити інших,бо в іншому випадку вам ніколи не зупинити це порушення.
ВідповістиВидалитиЗрозуміла. Дякую.
ВидалитиМи дозволяємо іншим порушувати наші особисті кордону по ряду різних причин. Але найпоширенішою причиною є те, що у нас з'являється страх самотності. Ми погоджуємося на щось для нас неприємне тому що боїмося втратити любов і прихильність близької людини. У нас виникає почуття провини, що якщо ми відмовимо, то навколишні вважатимуть нас егоїстами. Але таким чином ми дозволяємо іншим маніпулювати нами, тому що не можемо сказати слово їм "ні".
ВідповістиВидалитидякую за думку.
ВидалитиЯ вважаю, що ми дозволяємо іншим порушувати свої особисті кордони через те, що не хочемо розчарувати свого друга чи знайомого. Адже тоді, коли ми відмовляємо, на нашу думку, стосунки з цією людиною погіршуються, а потом взагалі вони можуть зникнути. Насправді, це не так. Просто з самого початку ми повинні вказати людині на наші кордони, аби потім вона не "сіла нам на шию".
ВідповістиВидалитиЗрозуміла Вашу думку, дякую
ВідповістиВидалити
ВідповістиВидалитиЯ вважаю, що ми дозволяємо іншим порушувати свої особисті кордони через те, що ми боїмося когось образити чи розчарувати, сказати «ні», бо тоді може змінитися ставлення до нас, виникне образа, а в нас почне з‘являтися почуття провини, ми даємо можливість маніпулювати собою, але такого бути не повинно, ми зразу повинні встановити певні межі, а батьки ще з дитинства повинні розповісти та пояснити про « межі комфорту». Щоб у житті їй було легше сказати «ні»
На мою думку,більшість людей змушене рано чи пізно встановлювати баланс між своїми особистими потребами і вимогами суспільства.Невротик - той же злочинець. Просто він робить злочин не проти інших людей, а проти себе.
ВідповістиВидалитиКожна людина має право мати власні думки і почуття, кожному необхідно розуміння і задоволення власних потреб, для кожного - необхідно якийсь свій особистий простір. Це іноді складно усвідомити людям з порушеними особистими межами.Промовляючи "ні", ми даємо іншим людям зрозуміти, що існуємо окремо від них і самі керуємо своїм життям.
Іншій людині з порушеними межами важко прийняти чуже "ні", яке свідчить про потребу в збільшенні дистанції. Для залежної людини це може означати все що завгодно, включаючи - "Я не можу жити без тебе".Часто це робиться з великою "любові" і бажання уберегти від небезпек, але, діючи таким чином з людиною, у нього забирають його право на власне життя.
Доброго дня, я гадаю, що це питання є і було актуальним завжди, а раніше людей взагалі не вважали за людей. Я вважаю, що ця проблема йде від сім'ї, наші батьки дуже хвилюються за нас і неусвідомлюючи цього, порушують наші границі, що супроводжує руйнуванням особистості та самостійності. Тобто людина вона або покладає всю відповідальність на інших не розуміючи, що порушує границі, або не може відмовити нікому. Також, важливим чинником є наш характер: хтось сором'язливий, невпевнений в собі,а хтось навпаки твердий, рішучий, наглий та впертий.Я вважаю, ми дозволяємо порушувати власні границі, коли не усвідомлюємо себе як зрілу, впевнену в собі особистість та не розуміємо, що нами маніпулюють.
ВідповістиВидалитиАвтор видалив цей коментар.
ВідповістиВидалитиЯ вважаю, що особисті кордони є суттєвою частиною створення і підтримки здорового способу себе. Коли людина має сильні особисті кордони, вона повідомляє світові, що вони виділяють здорову самооцінку .
ВідповістиВидалитиАле без особистих кордонів ми ризикуємо переплутати свої потреби і бажання з іншими,. Неможливо насолоджуватися здоровими відносинами без сильних і чітких меж.
Ось декілька знаків ,якщо у вас порушені особисті кордони:
Ви згодні з людиною, коли насправді відчуваєте, що не згодні
Ви говорите " Так "людині, коли хочете сказати" ні”
Ви відчуваєте себе винуватим за те, що присвячуєте час собі
Ми дозволяємо іншим порушувати власні "особисті кордони", бо боїмося втратити прихильність близьких, рідних, товаришів по службі, начальства. Людина, що дозволяє порушувати власні кордони, дає можливість оточуючим маніпулювати собою. Судження, що я повинен робити все, що від мене хочуть інші є неправильним. Такі люди виконують бажання на шкоду власним інтересам.
ВідповістиВидалитиПотреба в значних взаєминах – це одна з основних життєвих потреб людини, то сказати «ні» стає можливим тільки після усвідомлення того факту, що той, з ким ти багато років прожив без особистих кордонів у відносинах, не є єдиним на землі джерелом любові і прийняття. Людина боїться встановити кордон, помилково вважаючи, що в її житті не залишиться любові.
З самого дитинства кожному з нас потрібно навчитися формувати свої власні кордони. Хоча цей процес триває все життя, саме у дитинстві закладається фундамент, коли формується характер дитини. Але з деяких причин ми можемо дозволити іншій людині порушути свої власні кордони. Один з найпоширеніших випадків, це коли батьки у дитинстві приймають рішення за дитину, тим самим не даючи їй змогу усвідомити свої власні потреби й бажання. Через це, у дорослому житті, людина не буде розуміти де її "власні кордони". Увесь сенс в тому, що людина буде страждати в своєму житті, тому що не зможе контролювати своє власне життя. Я вважаю, що якщо хтось порушує ваші кордони, то не варто чекати на змін від цієї людини. Просто варто прийняти важливе рішення, аби почати якісь зміни в своєму житті. Потрібно починати з себе!
ВідповістиВидалитиЯ вважаю, що людина, яка дозволяє порушувати власні кордони, дає можливість оточуючим маніпулювати собою. Нечітке усвідомлення власних кордонів призводить до того, що людина не може зрозуміти, що входить в його обов’язки, а що – ні, де починається і де закінчується його відповідальність.
ВідповістиВидалитиЧому ми дозволяємо іншим порушувати наші "особисті кордону"? Все просто.
ВідповістиВидалитиБагато з нас бояться потреять автоірітет в очах тієї чи іншої людини. Вони погоджуються тільки заради того, щоб потім не втратити зв'язку з іншими і, слідчо, бояться того, що їх залишать. Але ці дії аж ніяк не приносять їм тієї заслуженої похвали, любові, вдячності. Ці люди не вважають, не бачать, що людина заради них переступила через себе. Вона дає їм привід маніпулювати собою, а вони цим користуються. Мені, як нікому іншому, дуже добре це відомо.
І я вважаю, що потрібно з подібним боротися. Потрібно встановити свої власний кордону, і дати оточуючим зрозуміти, що їх порушувати не можна.
Чому ми дозволяємо іншим порушувати власні «особисті кордони?».
ВідповістиВидалитиЦе питання є дуже актуальним у нашому сучасному світі.
Кожний з нас має "особистісні кордони", які формуються з дитинства.
Але іноді ми дозволяємо порушувати ці кордони. Але чому ?
Я вважаю, що людина, яка дозволяє порушувати кордони, має страхи залишитись самотньою, втратити своє місце у суспільстві. Іноді це порушення є вирішенням ситуацій. Але я вважаю, що це неправильно. Адже людина дає шанс маніпулювати собою. Тобто вона втрачає свою "Я".
В мене є три думки на це питання. Можливо у людини ще в дитинстві порушувались особисті кордони, з боку батьків і на данний час людина або рахує це за нормальне(тому що батькі так робили в дитинстві), або зовсім не помічає, що її кордони хтось порушує(так як звик до цього). Або людина залежить від думки оточуючих, боїться сказали ні(наприклад) тому дозволяє іншим порушувати "особисті кордони"
ВідповістиВидалитиАбо людині здається, що якщо вона не порушить власні кордони то втратить людину яка їй дорога.